Від дивану до горгану

Це є все емоційні етапи;)

1. Ти вдома, на роботі читаєш описи походів, огляди снаряги і думаєш, який ти крутезний і як ти вмієш покорювати нові горизонти.
2. Ти збираєш рюкзак і черв'ячок сумнівів, твій внутрішній лінивець дається чути. Ти починаєш підсвідомо шукати причини, щоб не поїхати, а відлежати боки на дивані. Але  тут включається твоя впертість, тому що дороги назад немає. Ти сказав комусь, а головне пообіцяв собі, що маєш це зробити. Не зробиш - будеш відчувати себе найжалюгіднішим слизняком у Всесвіті. Лише б підвернулися об'єктивні причини для відмови...
3. Причин не знайдено і в останній день у тебе настає чемоданний настрій. Все вже складено, ти не думаєш про погане і відсиджуєш останні години на роботі. Забираєш наплічник, трешся керематом об відкриті двері, на зупинці на тебе всі звертають захоплені погляди як на легіонера, який проходить крізь ряди своїх воїнів. Сідаєш у пусте/непусте купе/плацкарт і починаєш вивчати поглядом сусідів. Тут все залежить від тебе і від неї ;)
4. Ти доїжджаєш у глупій ночі до місця призначення, випльовуєшся з вагону, а раховоз протяжним гудком каже тобі "па-па".
5. На душі настають дивні відчуття. Ні, не страху. Швидше настороженості, ворожості до нового місця, де немає звичного дивана, з якого вирвали твій дорогоцінний зад. Розслабся і отримуй задоволення! Включаєм ліхтарик...
6. Якесь бидло блює під мостом, обходиш його і попадаєш на тиху сільську вулицю. У повній тишині, з відчуттям, ніби у шоломі (кружок світла ліхтаря, який завжди перед очима) ти рухаєшся назустріч пригодам. А попереду ще десятки тисяч кроків, монотонне поскрипування лямок рюкзака під вагою снаряги. І разом з тим грандіозні світанки з молочним туманом, м'ягкі контури навколишніх вершин і п'янке відчуття свободи, яке я не проміняю ні на що...