...Вискочив я в Татарові, протяжний гудок раховоза і настає тишина. Перед цим ще півгодини стояв у тамборі, не розрахувавши час прибуття, - хоча хз, можливо розклад в неті бреше. До речі якщо ти не замовляв постіль, то в поїзді на матрасах сидіти ніззя. От вже ці бюрократи...
Відчуття я вже описав у попередньому пості. Тому вийшов я на станції біля 22:00, хоча це і станцією назвати важко - розвалена халабуда часів перестройки з дирявим дахом і відсутністю світла. Підбираю рюкзак, розправляю плечі і гайда на зустріч невідомому.
На пероні майже пусто, переходжу колію, йду по трасі. Стає веселіше. Вмикаю ліхтарик, хоча і без нього можна обійтись - вуличні ліхтарі як на диво робочі. Проходжу повз декілька освітлених баз відпочинку, хочеться закурити і як на зло ні одного відкритого кіоска. Ну ок, буду здоровішим, я ж все-таки в гори іду.
Проходжу біля 2.5 км і стаю на ночліг в молодих ялинках біля обочини. За 10-15 хв я вже сиджу в палатці, нарізаю своїм Boker Bob'ом сиров'ялену ковбасу і думаю про вічне.
(Btw бокер має непогану ріжучість як на свої 7мм товщини, крім того фіксед в поході одне задоволення - і мити легше, і конструкція міцніша. Думав про проблеми з носінням, але горизонтально на поясі під курткою сидить ідеально, набедренний пояс не мішає, при ходьбі і увісні майже не відчутний. Хоча на кишені складник все-таки зручніший).
Гашу ліхтарик і лягаю спати. В 6:30 вже на ногах, намічається важкий день.
Спішно складаю палатку, перекус і вирушаю в путь. Проходжу 3 км і виявляється, що я десь загубив флягу з водою, мій улюблений бурдюк. От чорт... Не так жалко її, як те, що без води я довго не протягну. Вертаюсь 2 км назад з надією її побачити. Нема... Вирішую чекати біля магазину на відкриття, на щастя о 8-й відчиняються двері і я довольний як слон з новою порцією води вирушаю вгору по стежці.
Спочатку підйом не представляє нічого складного, я швидко піднімаюсь вгору, починається серпантин. Зупиняюсь лише раз, щоб вирізати "трекінгову палицю". Бокер швидко справляється з цим завданням і я вже на 3-х рухаюсь далі. Де-не-де попадається каміння поросле мохом, кам'яні розсипи. Йти стає важче, підйом крутішає. Хекаючи, долажу я до поляни. Звідси по карті до вершини метрів 500. Тю, та я це на одному подиху. Ага... І тут починається найважче - зарості жеребу з товстим корінням, яке так і стелиться тобі під ноги, великі каменюки і майже повна відсутність стежки. А вершина ще так далеко... І от після півгодинного лазання по камінню я нарешті на там (як і планував у 11:00 з точністю до 5 хв). Погода стоїть чудова. Вдалині видно Чорногірський хребет з Петросом і трохи нижчою Говерлою (не знаю, чому таке враження), на заході лежить Синяк з зеленкуватою вершиною у розсипах каміння. На вершині - статуя Діви Марії (цікаво, як її винесли сюди) і, що дивно, зі свіжими квітами. Дякую за щасливий підйом, роблю перекус і в 12:00 вирушаю далі.
За годину спускаюсь вниз і йду по приємній травичці полонини Хом'яків. Позаду залишаються колиби, загін, каплиця. Набираю води в джерелі і виходжу на підйом до Синяка. По відчуттях стежка досить крута, але приємна, через хвойний ліс, по "мхастих" каміннях і з багатьма джерелами. З водою тут точно проблем нема, вона тече прямо під мохом. Ще за годину, приблизно в 14:00 виходжу на межу лісу, починається жереб і каміння, але йти досить легко. Кольори стають настільки насиченими, що здається ніби ти в Photoshop'і. Стежка +/- промаркована, каміння менші, ніж на Хом'яку (але і розхитуються більше). Через півгодини стрибків по камінню я починаю змінювати свою думку. Виходжу на кам'яний хребет і в 15:10 я на вершині (розрахував теж практично в точку).
Відпочиваю годину і починаю спуск, хочеться вернутися в Микуличин засвітло. А от ці противні каменюки не хочуть відпускати, беру занадто вправо і сходжу траверсом. Коли здається, що горги ніколи не закінчаться, повертаю вгору і вискакую на промаркований маршрут. Видихаю з полегшенням і швидко спускаюсь на полонину. У 18:00 доходжу до повороту на Микуличин, ще раз набираю води, починаю довго і нудно спускатись. На жаль MapsWithMe не показує зразу всіх деталей при малому масштабі, тому 500 метрів, які здавались по карті, виявились 2км. Але менше з тим, 7 км стежки і 20:20 я виходжу до повороту на трасу. Перед самим фінішем падаю на коліно і зверху якась писклява хрень починає свій концерт. Матюкаюся з білкою і виходжу на трасу. До з/д станції ні сил, ні бажання не має йти, тому розкладаю палатку прямо на газоні біля бази.
30 км комплітед, холодний перекус і солодкий сон. Я це люблю :)
